Український скульптор Віктор Блінов належить до покоління митців, чия творчість сформувалася в атмосфері активних мистецьких пошуків другої половини ХХ століття. Його роботи поєднують традиції монументально-декоративного мистецтва з індивідуальним баченням пластики та простору. Блінов працював у різних техніках і матеріалах, однак у центрі його творчості завжди залишалася виразна форма та прагнення до гармонії між мистецтвом і архітектурним середовищем.
Професійну освіту митець здобув у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва — одному з провідних мистецьких навчальних закладів України. Навчання у відомих майстрів сформувало його художнє мислення: увагу до матеріалу, відчуття масштабу та вміння мислити скульптурою як частиною простору. Саме тут заклалися основи його творчого методу, що поєднував академічну школу з відкритістю до експерименту.
Значну частину творчої спадщини Віктора Блінова становлять монументальні та декоративні роботи, створені для громадських інтер’єрів і міського середовища: рельєф, мозаїка в кафе «Рось» (1982), розпис «Гімн життя» (1986), вітраж в м. Прип'ять на Чорнобильській АЕС (1986), керамічне панно «Пори року» (1986), розпис у Будинку вчителя, м. Київ (1992). Його композиції, панно та вітражі органічно взаємодіють з архітектурою, перетворюючи простір на художню сцену. У таких творах відчувається характерна для епохи ідея синтезу мистецтв — прагнення об’єднати скульптуру, колір, світло і архітектуру в єдину естетичну систему.
У своїй творчості Блінов поєднував пластичну експресію з декоративною виразністю. Його роботи нерідко тяжіють до узагальнених форм і символічних образів, що надає їм особливої емоційної сили. Водночас митець зберігав інтерес до людського образу, до внутрішньої динаміки форми, завдяки чому його скульптура виглядає живою й напруженою.
Сьогодні творчість Віктора Блінова розглядають як частину ширшого явища українського монументально-декоративного мистецтва другої половини ХХ століття. Його роботи залишаються свідченням часу, коли художники прагнули не лише створювати окремі твори, а й формувати естетику міського простору, роблячи мистецтво природною частиною повсякденного життя.
